Наталия Новожилова: увидела у Таня Ярошенко этот текст Любы Буряк на украинском и попросила её перевести на русский. Вот Танин перевод:
«ОНИ ХОТЕЛИ ПИТЬ, ЕСТЬ И СЕКСА»
«Иногда я получаю странные сообщения.
Три года назад одна женщина заблокировала меня на ФБ, потому что, по её мнению, тогда «не всё было так однозначно». Тогда она написала мне гневный коммент о том, что «Россия не желает нам зла, мы один народ, потому что у нас общая история, совмещённая с чем-то там, и потому что русская культура — мировое наследие, и есть благородство русского солдата, и т.п.»
А сегодня она (та самая поклонница «русского мира» — прим. моё) написала мне из Познани (Польша):
— Наш дом уцелел, только окна на веранде потрескались. Они заехали в деревню и сразу бросились по дворам. Стреляли. По окнам. Стекла сыпались, будто колокола падали.
Мы были в подвале с мамой. Ой, как хорошо, что я вывезла дочь и внучку! Когда они вломились в дом, я закричала, что мы русские… И ещё, что мы ожидали их, что мы верующие Московского Патриархата, а мама в церковной десятке, и её знает батюшка. Маму застрелили сразу. Просто открыли подвал, просунули дуло и убили её.
Когда я поднималась по лестнице, меня потащили за волосы, чтобы побыстрее выходила…
Они хотели пить, есть и секса…
Это продолжалось 5 дней.
Я хотела умереть, но не могла, потому что была связана. Я, две соседки и ещё одна девушка из Белоруссии. Они возили её с собой. Когда-то она была красивая блондинка. Теперь одна открытая рана и гематомы. Но их это не беспокоило. Нет, они по национальности не буряты. Я медик, я знаю: типично московские черты, они и гордились тем, что из Москвы. Майор, два лейтенанта и трое солдат.
Девушка умоляла о смерти. Точнее, молчала и просила только глазами. Она не могла говорить. И скончалась ночью. А я не смогла… Смерть была рядом. Ночью она говорила со мной, смерть. И говорила, что она не моя…
А они говорили, что я «не русская, а еб@на бандера». На каминной полке были фото дочери и внучки. Допрашивали, где они и где зять. Я не сказала, что зять в ВСУ. Но соседка сказала и пообещала показать, где живут богатые люди и те, у кого есть военные. Показала. И после её застрелили.
Я отдала им карточку ПриватБанка. Кто-то в Киеве снял с неё все деньги. Дом мой ограбили и постреляли там всё, что не вынесли.
Соседку одну убили. Нас залили фекалиями и оставили. Изнасилованных и связанных.
Я выжила. Но не жива. Во мне всё умерло. Я чувствую себя грязной. Так оно и есть. Во мне умерла я сама — человек, который верил в добро… И все, о чём я вам прежде писала… Простите! Они не люди, это грязь.
Я не понимаю…Я верующая. Почему?!… Где был Бог, в которого я веровала? Нет его в Московском Патриархате? За что? Зачем?…
Мне каждую ночь снится, что я иду по улице между мёртвыми телами. Вот соседи, здесь — кум, там — дочь нашей почтальонши…
Я не могу слышать русский язык, меня тошнит. Мой отец из Твери, мама из Тобольска. Они в 60-х приехали учителями в Украину. Мама учитель русского. Её убил российский офицер. Он фотографировал в моем доме мои вещи и совещался со своей женой, что брать. Упаковал в мой чемодан мои платья, косметику, пижаму и бельё. Мамины обручальное кольцо, перстни, серьги. Одежду моей дочки и куклы внучки.
Всё. Простите! Россия — зло. Нелюди. Уроды. Дегенераты. Простите!
Скажите, что всё вранье, всё ложь: церковь, политика, язык, культура. Нет в России культуры. Они пришли нас убивать, вы правду говорили.
Мой зять погиб под Харьковом. Его мама из Жуковского, отец из Крыма, а дед с бабушкой с Урала. Он считал себя русским, хотя и служил в украинской армии. Его убили русские. Скажите людям, что они смертоносцы.»
*****************
Оригинал на украинском языке:
Іноді я отримую дивні повідомлення…
Три роки тому людина заблокувала мене на ФБ, бо на її думку не все було так однозначно тоді . Вона написала мені гнівний комент про те, що росія: » нє желаєт нам зла, ми одіннарод, потому шо: общая історія, совмєсноє чєго то там і потому что руская культура — міровоє наслєдіє і благородство руского солдата, і потому, что…гладіолус, трясця…
Сьогодні вона написала мені з Познані.
Далі без коментарів…
«Наш дім вцілів, тільки вікна на веранді потріскали. Вони заїхали в село і одразу кинулися по дворах. Стріляли. По вікнах. Шибки сипались, ніби дзвони падали. Ми були в підвалі з мамою. Ой, як добре, що я вивезла доньку і внучку!!!! Коли вони вломилися в хату, я закричала, що ми рускіє. І ще…що ми чекали їх, що ми віруючі МП, а мама в церковній десятці. Що її знає батюшка… Маму застрелили зразу… Просто відчинили підвал і просунули дуло…і вбили її… Коли я піднімалась по сходах, мене потягли за волосся…щоб швидше…
Вони хотіли пити, їсти і сексу…
хххххххххххххххх
Це тривало 5 днів… Я хотіла померти, але не могла, бо була зв’язана. Я, дві сусідки і ще одна дівчина з Білорусі. Вони возили її з собою. Колись красива білявка… Тепер — одна відкрита рана і гематоми. Але їх це не турбувало. Ні, не буряти. Я — медик, я знаю: типово московські риси, вони й пишались тим, що з Москви. Майор, два лейтенанти і троє солдат…
Та дівчина благала про смерть. Мовчала, але тільки очима просила. Вона не могла говорити. І вона померла вночі. А я не змогла…
А смерть була поряд. Вночі вона говорила зі мною. Смерть. І казала, що не моя…
А вони казали, що я не руская, а єб@на бандєра. На камінній полиці було фото доньки і внучки. Допитували, де вони. Де чоловік, зять? Я не сказала, що зять в ЗСУ. Але, сусідка сказала і пообіцяла показати де живуть багаті люди та ті, в кого є воєнні… Показала. І її застрелили…
ххххххх
Я віддала їм картку Приватбанку. Хтось в Києві зняв з неї кошти… Дім пограбували і розстріляли все, що не винесли. Сусідку одну вбили. Нас заляпали фекаліями і лишили згвалтованих і зв’язаних…
Я вижила. Але, я не жива. В мені все вмерло. Я почуваюся грязною. Бо так воно є. В мені померла я сама. Та людина, яка вірила в добро і все, про що я вам писала. Простіть! Вони — не люди. Це грязь.
хххххххххх
Я не розумію: я віруюча. Чому? Де був Бог, в якого я вірувала? Чи його нема в МП? За що? Навіщо?
Мені щоночі сниться, що я йду вулицею. Поміж мертвими тілами. Ось сусіди, тут — кум, там — донька нашої поштарки…
Я не можу чути російську. Мене нудить. Мій батько з Твері, мама з Тобольська. Вони в 60-х приїхали вчителями в Україну. Мама — вчитель російської. Її вбив російський офіцер…
Він фотографував у моєму домі мої речі і радився з жінкою: що брати. Він спакував у мій чемодан мої сукні, косметику, піжаму і білизну. Мамині обручку, персні, сережки. Доньки одяг і ляльки внучки…
Все. Простіть! Росія — зло. Нелюдь. Дегенерати. Уроди.
Простіть!
Скажіть, що все брехня. Все брехня: церква, політика, мова, культура, нема в росії культури… Вони прийшли нас вбивати, ви правду казали…
Мій зять загинув під Харковом..Його мама з Жуковского, батько з Криму, а дід з бабушкою з Уралу.. Він вважав себе росіянином, але був українським офіцером. Його вбили росіяни.
Скажіть людям, що вони смертоносці».